В Вас серце щеміло та краялось так,
Що градом розлюченим грози
Збивали цвітіння нескошених трав,
В любові великім роздоллі ?
Чи бачили Ви як не сходить зоря
Й ховається стомлене Сонце,
У мить, коли кругла нестримна Земля
Втрачає незнайдений спокій ?
А я це відчув і побачив усе
І знаю не вчора – сьогодні,
У серці від того жахливо пече,
Що віри немає в нім досі
Все ж хочеться чути пташиних пісень,
В ранковому дикому полі
Де Сонце розбудить новий уже день,
Осяявши моє роздолля...
