Чернігівщино, краю мій,
Де чорнобривці пахнуть, м’ята.
Скільки тепла в красі твоїй,
Любові й щедрості багато!
Хлюпоче чарівна Десна.
Співає Удай пісню тиху
І сяйво з неба вирина,
На повні груди радість диха.
Поезій пишуться рядки.
Ліси чарують і діброви.
Талановитий ти такий,
Мій краю славний, пречудовий!
Шевченко часто тут трудився.
(Ще пам’ять бережуть дуби!)
Під ними він писав, молився
В обіймах радості й журби.
Тут жив Довженко і Тичина,
І Коцюбинський теж творив.
В Прилуках наших старовинних
Іоасаф святий ходив.
Церкви виблискують, собори
Співа заквітчана земля.
І все тут рідне, неповторне:
Дерева, люди і поля.
Вражає скверів величавість,
І задум у очах ставків.
Вплітає сонце свої чари
В віночок рідних диво-слів.
Тут все буяє, манить, кличе.
І гомонить: «Не забувай!»
Мої журавлики курличуть
Про найдорожче – рідний край.
І сива давнина шепоче:
«Співав тут славний Вересай!»
Шануй свій край, вивчай охоче,
Травинку кожну захищай!
