Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Чудна Пташина: Я - смертник, що не піде вмирати. - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Олександр Обрій, 02.10.2016 - 00:44
а цей навіть більш доречний:Я стільки всього ще не написав Ізнов сідає вірш мене писати, Якби ж то хоч на крок до новизни – Підхоплений сприятливим пассатом Я в тропіках поезії би зник. Та звідки ця тривога неосяжна? Нутро у морі сумнівів кипить, Витоптує мене за сажнем сажень Залізний докір жорсткістю копит. Душа, немов суфлер, в умовах зливи, Моїм дає підказку небесам, Що випустив з уваги щось важливе, Що головного ще не написав! Зрадливо відкараскався від суті, Тону в дрібниць густій трясовині, І чортик мій, в мою ж таки відсутність, На стінах Пихи витре слово «ні!». А, мо’, і в суті витівки чортячі? - І вкотре сумнів шашіллю проліз, Що в пошуках я знову напартачив, Бо суть – і є дрібничок плюралізм, І, мо’, на шпальтах глянцевих редакцій, Чи в сто тридцятій ролі Демі Мур, Чи в комі, що розбила навпіл дактиль, Сховався всемогутній Деміург? На дріб’язки порву себе у віршах, А потім стисну в суть, як Мопассан, Збагнути важко, де найважливіше І скільки всього ще не написав!.. Олександр Обрій, 02.10.2016 - 00:40
справа в тому, що писати потрібно...) аби виписатися і випісятися) у мене теж є вірш та цю тему, доволі старенький, написаний чотири роки тому: Черга підійшла до ювілею, Це ж не жарт - п'ятидесятий вірш! Кінчилась любительська аллея, Перетнуто вже новий рубіж. Довгими безсонними ночами Мозком працював я, без кайла. Щось було із музою між нами, - Познущалась тітка, як могла! Добре попсував собі я нерви. "Ну а що ти, хлопчику, хотів?!" Тоннами зіпсовано паперу, Терикони чорнових листів. Титанічну зроблено роботу, Лише б хтось хоч трішки оцінив, Скільки в тих словах людського поту, Пристрастей і почуттєвих злив! Та хвалитись досить...бо відомо - Понад міру хвалиться дурко. З мене не спаде моя корона, Та і трон не відбере ніхто! Георгий Данко, 18.09.2016 - 01:58
Дякую вам щиро. Та хто зна, я то і взагалі не вірю у "той світ". Надіюсь лише, що закінчиться "цей". Думаю, Вы - правы: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246762 Георгий Данко, 17.09.2016 - 20:43
Майстерно пишете! Я - смертник Не спішіть туди - там інший світ, не факт, що він Вам сподобається. Чудна Пташина відповів на коментар Георгий Данко, 17.09.2016 - 22:32
Дякую вам щиро. Та хто зна, я то і взагалі не вірю у "той світ". Надіюсь лише, що закінчиться "цей".
Дмитро Кiбич, 13.09.2016 - 16:58
Це тодi у вашоi героiнi думки схожi, як у пiснi, яку спiвае Олександр Кутiков з гурту "Машина времени", друг Андрiя Макаревича. Ну, якщо мовою оригiналу:Ты можешь ходить, как запущенный сад А можешь все наголо сбрить И то, и другое я видел не раз Кого ты хотел удивить? Чудна Пташина відповів на коментар Дмитро Кiбич, 13.09.2016 - 21:23
Ну і знову ж таки, жодної унікальності і оригінальності. Все уже десь було
Дмитро Кiбич, 13.09.2016 - 14:48
Дiйсно, гарний вiрш. Та думати довгий час над проблемами смертi не варто. У кожноi людини своя доля, коли смерть буде вважати за потрiбне, то тодi вона сама i прийде.Так а хiба мiль довгий час жуе одяг? Це коли корова або коза у лузi, то вона дiйсно довго жуе траву, а мiль жуе - ну, може 1 секунду, а тодi ковтае. Може вам, аби яскравiше звучало, передостаннiй рядок трохи змiнити - "Я светр, який ледь не з'iла мiль". Чудна Пташина відповів на коментар Дмитро Кiбич, 13.09.2016 - 15:14
Дякую вам, Дмитро. У цьому вірші тема смерті так "скользь" пробігла. Таки основною темою і метою свого вірша, я бачу те, що мої слова не є новими. Ну тобто я ніби знову вигадую колесо. Чи є у цьому зміст?А про міль, то таке у мене, можливо трохи неправильне, бачення. Ну знаєте, коли у светрі є маленька дірочка, але через неї светр уже точно не одягнеш. Тому я і сказала "пожувала міль". Нехай це буде щось типу авторського словосполучення. Чудна Пташина відповів на коментар Systematic Age, 13.09.2016 - 00:54
Ой, Юро. Здається мені, що ти таки правий. Дивно, що ти так добре мене розумієш. Нікому це не вдається. Дякую тобі за це
Олекса Удайко, 11.09.2016 - 10:43
Глючить, глючить моя осінь -Десь за обрієм блука... А душа весни ще просить - В лоно тягнеться рука! В лоно щастя і неволі, Де одна лиш благодать! Й замикається те коло - Як себе весні не дать! Ось і ходимо по кругу, Мов ведемо хоровод... Чом не дати серце другу, Не вкусить нових пригод? |
|
|