Люди йдуть, по собі залишаючи:
Протяг,
Вірші -
(Ті, що їм було присвячено),
Сотні тріщин -
За одним! Одним, одним...
За одною тінню,
Яка скоро по собі
Місце звільнить
В пам'яті, в думках, в словах..
Може, й в рухах.
(Зараз згадка пролетить,
з тихим згуком
Гепнеться сюди, на стіл,
На підлогу,
павутинкою старого діалогу
Ніжно огорне мене;
стисне горло!...
Тільки сльози не проллються,
Панове!).
Пам'ять, як липка павутина
Причепилися... візьму та й знімлю,
так, як Ви... як Ви... тільки хто - Ви?
Просто минулорічна зазноба?
