весна-обідранка, ступні стерті,
сестра моя люба що ж
зацілована мною,
сукня вицвіла й вінок з квітів
пов'яв та й уже як
століття тому,
пам'ятаєш?
весно-обідранко, нащо ти плакала,
між білизною на шнурівках
у дворах і на вулицях,
як ще юність не визріла,
моя любко, та й втратила
цноту!
весна - обідранка, брудні щоки
та від ляпасів, та від викриків
їх, що судять так, моя сестронько,
що й умерлося б!
ми на пристані коли стрінемось,
то обіймемось, аби статися
тут одним, люба сестро, та
все коли ж? я чекатиму
навесні.
