Упала мла і тиша навкруги
Так страхітливо болісно бриніла,
Що в відчутті невпинної біди
Згорали нерви і німіло тіло,
Застиг у грудях відчаю клубок
І дихати не було більше змоги,
Тому що крик здираючи нутро
Все виривався… І таки луною
Зірвався у нестримності своїй,
Звільнивши жаг непізнаного лиха
Та полетів шукаючи шляхи
Мого спасіння… І одної миті,
Десь із землі незвіданих глибин
Почувся стогін, моторошний стогін,
Він йшов нізвідки і невідомо куди,
Та щось пекельне клекотіло в ньому,
Здійнявся вітер раптом й прогримів,
У блискавиці розірвавши небо,
Розкотистий, величний спалах-грім,
Імла розсіялась і просвітліла темінь,
Відкривши обриси скалистої гори,
Вказавши вхід до сховища, чи може
До пастки, що скриваючи сліди
Вела в печери бездиханне горло
І було страшно, лячно було так,
Тремтіли руки, серце стукотіло
У груди, вириваючись мов птах,
Що б’є об клітку зраненії крила,
Та попри все тягнуло щось мене,
Манило й шепотіло тихо-тихо:
«Ходи сюди… Не бійся… Йди…Іди…»
І вже не знаю як тоді спромігся
Війти в жагливу й загадкову тьму,
Ступив… І спалах освітивши стіни
Враз осліпив яскравістю вогнів,
Горіли факели та миготіли тіні,
Я ж все стояв, вдивлявся і не міг
Знайти відгадку баченого дива…
Не дихав, затамовано мовчав,
А погляд не спинявся ні на хвилю,
Блукаючи довкола щось шукав
І врешті зупинився та прилинув,
До каменю, який не обійти…
До напису, що ліпше не читати,
Бо видно карбував оті рядки,
Не чоловік, а той кого ні знати,
Кого ні бачити хотілося б мені,
Ці ж букви тесані врізалися словами,
В немовби кров’ю змочений граніт
І я узрів: « Хто зміг сюди війти,
Нехай ніколи спокій вже не знайде,
Хто піде дальше вирви й залиши,
У каменя так непотрібне серце
І знайдеш силу ти небачену понині,
Здобудеш владу та загубиш страх свій,
Позбавившись і сумнівів, і болю.
Хто піде дальше вирви своє серце…»
І я побіг тікаючи від пекла,
Не оглядаючись, крізь непрохідні хащі,
Біг без упину і ні біль, ні рани
Не дозволяли впавши не піднятись,
Аж раптом якось звідкись із далека
Злетівши та в відлунні повторившись
Чарівний голос лагідно до мене:
«Проснися милий! Милий мій, проснися…»
ID:
719940
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.02.2017 22:43:23
© дата внесення змiн: 25.02.2017 17:10:39
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
