Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: П.БЕРЕЗЕНЬ: ІРИНА (початок) - ВІРШ

logo
П.БЕРЕЗЕНЬ: ІРИНА  (початок) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ІРИНА (початок)

     Було так тихо, наче за вікном і у кімнаті не існувало життя. Цієї ночі все немовби  вимерло, чи то притаїлося, в очікуванні чогось неминучого. Навіть хмари, вкривши насуплене небо, не рухались сховавши мерехтіння далеких зірок та блідість світіння, в якому вгадувався місяць.   Усе мовчало і тільки клацання  механічного годинника безупинно вимірювало час, наближаючи мить чогось невідворотного, чогось безпощадно страшного.
     Посеред цієї гнітючої тиші раптом почулося нервове скрипіння, це змучений  давністю  матрац відповів  на різкий рух молодого тіла. Вона присіла спустивши ноги з батьківського ліжка, присіла не в змозі заснути, у передчутті якоїсь біди, не розуміючи чому так тихо і тоскно, чому не першу ніч їй сняться ці  зморщені, скрючені, залиті кров’ю руки, що знавісніло тягнуться брудними пальцями до шиї.
     Очі почервонілі та змучені безсонням, налякано вдивлялись, у пляму темного вікна.  «Що там? Що ховається за ним?», - вже вкотре проносилось в її голові, - «Чому мені так страшно? Господи звідки це все? Господи…», - і скріпивши тремтливі руки, Ірина швидко-швидко зашепотіла, в молитвах. 
     Молилась, а сльози... такі щирі, у своєму горі сльози, безупинно заливали уже змарніле, та все ж таки ще  вродливе  обличчя. Вона ридала і благала, в надії, що почує її той, кого так просить. Благала із вірою, що зустріне світанок і вирветься з полону цих жагливих, до болі реальних снів…
     Мандруючи по колу, стрілки годинника наздоганяли миттєвості і убиваючи їх безповоротно ховали в минулому, прискорюючи прихід такого очікуваного ранку.
     Нарешті втомившись від ридань дівчина принишкла і тихенько вмостилась, лежала вдивляючись в ненависну тьму, вловлюючи звуки страхітливо-мовчазної ночі. Спід її старого, поспіхом накинутого пледу виблискували широко відкриті очі. Надзвичайно сумні і уже стільки днів сповнені  тривогою та відчаєм, вони з останніх сил боролися з втомою і от не витримавши закрились. 
     Марево сну полонило свідомість і  відчуття знесиленої Ірини, пробираючись крізь заплутані лабіринти розпеченого мозку. Все починалося знову…
     …Жорстокий, нестримний вітер збивав з ніг, вдаряючи і ранячи  обличчя  тяжкими краплями холодного ливню. Вона ледве просувалась неосвітленою вулицею, в пошуках свого батька. Сльози змішувались з дощем, а крики: «Тату! Де ти тату?!»  губились в шумі лютої непогоди. 
     Йшла наосліп, повз сірість стін незнайомих будинків, що нависали зловісними привидами, бридких, ніби  вимерлих районів цього давно уже хворого міста.  
     Шукаючи вічно п’яного татуся, верталась думкою додому: «Мамцю, бідна моя мамцю,  як ти там ? Скільки ж натерпілось твоє серце, скільки болю завдав йому батько…» - проносилось у її голівці. І знову чулося : «Тату! Де ти?!»
    А дощ не спинявся ні на мить, він ніби намагався змити увесь бруд, усі гріхи цього Богом проклятого міста. Міста, що заховалося від життя, на  узбіччі подій і цивілізації, не в змозі  ось уже з десяток років вилізти із поглинаючої його трясовини захмелілого відчаю та безпросвітної бідності. Міста-привиду…
    Ірина повернула в провулок не знаючи куди той іде,  він був вузький і непохожий на інші, щось гнітюче і загадкове ховалось, у його будівлях. Аж раптом вона зрозуміла : «Вікна… Вікна… Їх нема, їх попросту нема… А двері? Де двері? Вони ж повинні бути…» - вражена такою несподіванкою, вона швидко почала оглядати будинки довкола себе, не розуміючи як таке могло статись. 
    Ліхтар телефону уже ледве вихоплював із тьми битий асфальт та павутиння тріщин на довколишніх стінах. Старий, ненадійний акумулятор відмовлявся служити дальше без зарядки, попереджаючи про це пищанням, коротким і достатньо противним. 
    Ірині здалось,  що десь попереду замиготів вогник, ось він погас і знову, знову замиготів. Шпортаючись, збиваючи та драпаючи руки об нависаючі стіни, вона прискорила свій крок і таки побігла. Бігла не оминаючи калюж, не ховаючись від дощу, спішила будь-що побачити джерело загадкового світла. 
    І на тобі, коли здається залишалось так небагато до цілі, як її мерехтливий ліхтарик підступно погас. Іра по інерції, піднімаючи високо бризки і не маючи наміру зупинятись, уже в повній темноті перебирала давно промоклими ніжками.
    Мчалась в надії, що десь там біля вогника нарешті побачить батька.  «Ось де він!» - зраділа перестрибуючи через поріг входу над яким гойдався старечий світильник, та зашпорталась і з болем упала на мокру камінну плиту. Довго не підводилась, лежала приголомшена раптовістю і різким болем в коліні. Її плечі і спина почали тремтіти, здригаючись від плачу. 
    Тут немов із  глибин аду прогримів скрегіт  масивних дверей і на поріг, вселяючи неймовірний жах, упала тінь. Ірина не могла поворухнутись, вона вже не відчувала ні розпачу, ні болю. Страх, всепоглинаючий страх, захопив її повністю, сковуючи, не даючи змоги підвести голову. 
    Час завмер і здається пройшла вічність, коли ж тінь нарешті промовила: «Піднімись! Піднімись, я тобі сказав!».  В голосі дзвенів метал і таїлась така сила, що напевно ніхто б не зміг ослухатись його наказу. 
    Ірина поволі звелася на ноги, стояла з опущеною головою, не в силі противитись, та все ж таки не в змозі підняти погляд. Очі зупинились на парі безрозмірних чобіт, що стояли перед відкритими дверима…

ID:  720298
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.02.2017 22:26:59
© дата внесення змiн: 07.05.2017 15:10:45
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (377)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - Риторити, риторенькати, цицеронити, глашатаяти.
Синонім до слова:  Новий
dashavsky: - Необлапаний
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
dashavsky: - Усвідомит
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
x
Нові твори
Обрати твори за період: