Роки минають. а спокою нема,
бо серце крається за землю рідну.
За сльози матерів, дітей-сиріт,
за ту згвалтовану країну нашу бідну.
За молоде життя, розп'яте на хресті,
за свіжо вириті могили.
За наші рани, стогін, біль та кров
якою в чистім полі квіти окропили.
Бо серце крається за чорну тьму,
якою оповита Україна.
З землі святої,козацькоі землі,
лишається одна страшна руїна.
А спокою нема, нема життя
де можна жити, радіти і кохати.
Народжувать дітей,співать пісень,
щоб не в сльозах, щоби сміялась мати.
Щоб щебіт солов'я звенів в саду,
краплі роси блищали на траві.
А серце краялось від щастя та любові.
Щоб діти наші були щасливі та живі.
Молюся щоб війни не було на землі,
хай буде мир і спокій, віра та надія.
І серце заспокоїться моє,
бо це моя свята. єдина мрія.
Автор:Лариса Мандзюк.
