Засмучене небо хмарами сірими вкрите.
І серце не тішить цвітіння з приходом весни.
Бо стогне земля, від танків чужих і гарматів.
І свіжі могили, як відлуння страшної війни.
Вмиваєшся земле сльозами і кров'ю своєю,
героїв своїх, що за тебе життя віддають.
Карбують у пам'яті нашій безсмертя своє.
Червоними маками в чистому полі цвітуть.
Сльозами батьків, що пролились у землю сиру
за сином єдиним, вбивається в розпачі мати.
Відлунням війни, у колоссям налитій пшениці,
розірветься як жах, від чужого прокляття-граната.
Чорний дим оповив наші рідні, зелені простори,
задихається небо і життя покидає солдата...
За який такий гріх, український, мій вільний народе,
наша щира душа, на чужому хресті розіп'ята.
Автор: Лариса Мандзюк.
