Офіціант! Налийте – но вина!
І ще он те он тістечко, будь ласка.
А я присяду там коло вікна,
На біле крісло, якщо ваша ласка.
Так гарно в залі грає саксофон,
І всі думки, мов птахи, геть на волю.
Я на «беззвук» увімкну телефон,
Забутись хоч на мить собі дозволю.
Ну от і все. Лиш музика і я,
А за вікном ноктюрни пише травень,
У пахощах купається весна,
Зодягнута в пахучі стиглі трави.
У вирі міста люди-кораблі,
У кожного своя дорога в море.
Дивлюсь на них і думаю собі :
Життя, як п’єса, а ми всі – актори.
А там, за склом, все суєта суєт.
Хтось десь біжить, кудись всі поспішають.
Життя – крива : падіння, потім – злет.
Біжить, біжить. Чи, радше так – тікає.
Замислилась. Дивлюсь на телефон,
Таки залежна я від цього « дива».
А в залі гарно грає грає саксофон,
Всміхнулася. А я таки щаслива…