|
В теплі у матері, в утробі,
Зародок з поділом на два,
З’явились із добра та злоби
Ці дві клітини близнюка.
І хто б подумав, що малютки,
Або хтось скаже ембріони,
Які так на тридцяті сутки
Вже мають власнії персони.
Один із них любові прагне,
Мистецтва повна ця душа.
Його призначення: він тягне
До незбагненого вірша.
А інший теж любові хоче,
Ось цю покірну, лиш для нього.
Для цього він піде на злочин,
Позбувшись всього так людського.
І так минали дні за днями,
Мета їх планом наростала.
Якась душа повна піснями,
Якась тим часом вже повстала.
- Тебе поглину милий друже,
Мені так шкода, та нажаль
Твоє життя мені байдуже,
Я не відчую цю печаль.
- О, ні! Не треба! Ми ж рідня!
Я надихати тебе буду,
Позбавлю смутку я щодня,
Ти лиш позбудься цього блуду.
- Прощай нікчемнеє життя,
Любов уся моя тепер.
Не має в тебе вороття.
Ти не вродився і не вмер.
Ти вже частина моїх кліток,
Мій вже міцнішає скелет.
Це вже не злочин, бо лиш свідок
Це я, й поглинутий поет.
Тебе не знатимуть ніколи,
І ні строфи ти не напишеш,
В житті не знатимеш ти болі
І щастя також, бо не дишеш.
А мамі лиш присниться сон,
Що в неї тих синочків двоє,
Лунав у преріях десь стон,
Пішов один із них героєм.
Прийшов народження той час:
Із криками виходить зло,
Один з братів і водночас
У нього дві душі було.
І хто б подумав, щастя мами,
Яке закутала у гольф,
Такими ніжними устами
Назвати синочка Адольф.
Це своєрідне, особисто моє, бачення народження Гітлера. Дані не є достовірними.
ID:
735252
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 27.05.2017 13:12:42
© дата внесення змiн: 17.06.2017 14:29:43
автор: Новосад Руслан Віталійович
Вкажіть причину вашої скарги
|
