І Ви пішли у морок ночі.
І очі бачити не хочуть
Мене великого ХИ-ХИ.
У Вас тепер свої шляхи.
Хотів міняти світ довкола
І на воді пускати кола…
Та тільки Сонце засвітило
І не зігріло а спалило.
Зосталися на серці рани.
Як заслужити мені шани.
Перед людьми та перед Богом.
Що я скажу за тим порогом.
Візьму листок, зігну рукою.
Під кучерявою вербою
Я з нього човника зроблю.
Поставлю серце --- запалю.
І понесе вода творіння.
Чи зле каміння чи коріння
Колись задує мою свічку..
Та ви прийдете на ту річку.
Колись колись, через віки.
І не страшать мене роки.
Знайдете свічку і листок.
Через каміння чи пісок.
Через ліси і бистру воду---
Чуже вертати майте моду.
Хоч згаслу свічку поверніть.
Своїм творінням світ змініть.
Серце моє, і Ви у ньому.
І буде так уже потому.
Щоб був я чемний, був я гречний.
Бо люди скажуть безсердечний….
До Ірини. 24.09.11р.
Федір Секереш.
Ірино! Де ти! Сонце сходить.
Хоч морок ночі світом бродить.
Брехливим язиком виляє….
Та Бог Великий!!! Він все знає.
Озвись Ірино --- серце просить.
Розлуки злої йому досить.
Омий росою серця рану.
Хай кровоточить перестане.
Вернись Ірино з того світу…
У нас весна, багато квіту.
Стара верба на бережку…
Зозуля нам своїм ку-ку
щасливі роки накує.
Не буде більш—твоє—моє.
Озвись Ірино. Не муч душу.
Чи я живим ще стати мушу
та перед Богом за гріхи.
Озвись! Скажи своє ХИ-ХИ.
Щоб на віки я знать заткнувся.
Щоб з того світу недочув ся
від тебе слова…
Мовчиш. Мовчи. Я заспіваю.
Сумну. Веселу . Яку знаю.
Хай вітер понесе співанку.
Запросить він тебе до танку
як я тебе просив колись…
До нього мила прихились.
так як мене ти пригортала.
Було. Минулося. Згадала.
Та не сумуй. Бо ти в Раю.
А я співаночку свою,
так як умію доспіваю.
Озвись Ірино! Я чекаю.
5.06.17р. Федір Кульгавий…
