В творіння Божого, що зветься Україна
Є серце, очі… Є душа своя.
Той край, подібно, як жива людина:
У обрисах його людських є ти і я.
В творінні Божому, що зветься Україна
Закладено такий глибокий зміст!
Та раз-пораз нагадує руїну,
Коли над прірвою хиткий будують міст.
В творінні Божому, що зветься Україна
Щось і собі зліпити прагне всяк.
Тож будь в душі красивою, Людино,
Не продавай чужинцям Матір за п’ятак.
В творіння Божого, що зветься Україна
Є твої очі й крихітка душі,
А чи не я, не ти цю солов’їну
І найріднішу мову кинув в спориші?
Творінню Божому, що зветься Україна
Ласкавий Батько пісню й крила дав,
А ти з них, сину, вискубав пір’їну
Й якомусь панові як сувенір продав.
Творінню Божому, що зветься Україна
Не ставмо хрест і дорогі вінки.
Спитають внуки, що то за руїна?
Чого літають во́рони й круки́?
Що скажеш ти, чийсь сину, батьку, брате?
Чим поясниш свій довгий тихий сон?
Іще не тішся, наш палачу й кате,
Іще не всіх ти затягнув в полон.
В творіння Божого, що зветься Україна
Живе душа! І очі й серце Є!
І мова є, і пісня солов’їна
І я щаслива – це моє й твоє.
