Мов птах, в сильце захоплений,
Радянський інженер.
В багно нужди затоптаний,
Без лицарських манер.
В костюмчику потертому,
З краваткою '''все дно'',
Системою відтертий він
Аж на суспільне дно.
Марксизмом геть зашорений,
В кишені без монет.
І все ж в душі не скорений
Технічних муз поет.
І все ж готовий дертися,
Й зубами, до кінця
За швидкісні конвертори
І штучнії серця,
Невидані комп”ютери,
Космічний чудо-міст.
І віддає на діло те
Увесь талант і хист.
Тож відстаєм не на віки
Лишень на пару літ
Твоєму духу завдяки,
Що рветься з тьми у світ.
Йому б хоч трішечки тепла,
Суспільної ваги,
То світ увесь би здивував
Здобутками снаги.
Його онуки і сини,
Наш український цвіт,
Ривком в незвідані світи
Дивують нині світ.
1991 - 2017
