В ту ніч дрімота не змогла
Нашепотіти тихий спокій,
Сон наближався й утікав,
А на душі так тоскно-тоскно,
Він все вдивлявся в темноту,
Шукав, чекав, жадав причини
Закрити очі, та не тут,
Війна... Війна... І вкотре вибух,
Виносив мізки, в серце бив,
Рвав жили і зривався криком,
Як? Як ж не захистив?
Не уберіг її єдину,
Таку тендітну й молоду,
Таку чарівну і кохану...
Трощив тремтливу тишину
Уже укотре відчай п'яний,
Не було більше вороття,
Був тільки біль й пекучі сльози,
Ніхто... Ніхто так і не взнав,
Чому пішов він швидко, мовчки...
