Як я почую слово рідне,
Мене у бурхливий враз кидає жар
Чуттів піднесених, що плідно
Висóко витають помíж білих хмар.
Воно тонке, мов павутинка,
Заплутує ніжно у мене свій дух,
Воно цілюще, мов краплинка,
Це є влучні ліки від всяких недуг.
Коли з чиїхось уст злітає
Воно, мов прудкий, бистрокрилий той птах,
Моє серденько осяває
На світ цей увесь наяву, а не в снах.
Звучить, як музика, чудово,
В бездонную душу вникає мою,
Її торкає. Рідне слово,
Як сильно, як палко тебе я люблю!
Євген Ковальчук, жовтень, 2009 р.
