Ти заграй мені, кобзарю, про тяжкую долю
Про кріпацтво України, про її неволю
Розкажи про це всім людям і усьому світу
Як катують Батьківщину її власні діти.
Наші прадіди за мову здавна воювали
Але ми,їхні нащадки,її зіпсували.
Ми забули, добрі люди,українську мову!
З милою тиху розмову,першу колискову.
Скрізь,куди лиш кинеш оком тільки суржик й лайка,
Бо давно вже не ходила по спинах нагайка!
Якби наші предки раптом з могил повставали,
Та вони б,таке почувши,знову повмирали!
Чи нас мову шанувати не навчила мати?
Та за нашу рідну мову варто помирати!
Добрі люди, відцурались ми рідної мови!
Ти заграй людям, кобзарю, це правдиве слово.
І нехай згадають люди і малії діти
Наша, українська мова, є найкраща в світі!
Розкажи усім, кобзарю, хай же знають люди
Наша, українська мова, була, є і буде!