А давайте... давай на "ти"...
Ми вже досить давно знайомі...
Щоб стосунки могли рости,
Так же ближче, принаймні... зовні...
А давайте... давай на "ти"...
Навіть серденько швидше б'ється...
Як же, мила, мені кортить
Чути й Вашого стукіт серця...
А давайте... давай на "ти"...
Так приємніше, так рідніше...
Як же ж хочеться перейти...
Та у відповідь... Ваша тиша...
А крізь неї, як вітром: "ні"...
Нам із Вами іще зарано,
Бо на "ти" - вже як на війні,
Де смертельні бувають рани...
Бо на "ти" - це не те, не те...
Це - цнотливостей наших втрата...
Наче зближення, а проте,
І кінцем воно може стати.
Не втрачаємо голови,
Та тримаємося залізно,
Залишаючись все ж на "Ви",
Бо ніколи на "ти" не пізно...
Знаете, Ярослав, в этом что=-то есть... Действительно, когда переходят на "ты" то что-то теряется... Теряется бесповоротно. Одновременно пересекается какая-то невидимая нами линия, в отношениях. Отношения становятся другими. Думаю, что в таких делах спешка не нужна, хотя мужчины так нетерпеливы!
хотя мужчины так нетерпеливы! 
Да, Лена, я думаю, теряется, как минимум, некоторая романтичность 
, таинственность, что ли. А это всегда успеется, вот обратно дороги нет. Спасибо 
.
.
.