Вночі вона тремтить в гарячій ванні,
В надії серце, мовби кригу, розтопити.
В депо вже йдуть тролейбуси останні,
Хтось там везе своїй коханій пишні квіти.
Дим сигарет малює птаху сизокрилу,
Й втікає у вікно. На серці дивний скрегіт.
А лють, по силі в кілька тон тротилу,
У неї переходить в лячний регіт.
Відлуння у оселі, що пустує,
Не тільки в слів, а навіть у думок.
Хай хтось як біль самотність утамує.
Вона ж не гірша тих повій з журналу «Vogue»?
Чому у них в житті одні десерти?
Квиток. Мартіні. Перший клас. Прованс.
Було б дотепно так шикарно вмерти –
Це ніби долю «взути» в преферанс.
Її життя – трьохкілобайтний файлик.
Хех! Навіть нікого вказати в заповіті.
Їй зранку жити, мов ходячий смайлик,
Та бути найгарнішою у світі.
Гарно!
