Стомилась... Тільки прилягла...
Весь день на кухні, у турботах,
Щоб на святкових, на столах,
Було усе, що їм досхочу...
Їм - милим внукам і синам,
Гостям, невісткам, чоловіку,
Крутилась... Змучилась... Лягла,
Закривши солодко повіки
Й попала в казку... Ні, не сон,
В таку чарівну, дивну казку,
Там щастя сяяло добром,
Повсюди квітла цвітом радість
І лився наче звідусіль
Дитячий сміх, дзвінкий і щирий,
Було спокійно так душі,
Так серце солодко томилось,
Що покотилася сльоза
І стало легко, як ніколи...
Аж раптом звідкись іздаля
Почувся їй призивом голос
І знову, знову повторивсь...
Це голосив триклятий півень,
Навіщо стомлену збудив,
Розбив, таку чарівну мрію?
Проснулась... Радісна... В сльозах...