Із тонкої нитки маленькими вузликами
Сплела раптом доля тебе
У білий гаптунок сніжинок кришталеви́х
І в димне вбрання голубе...
Хай хворий безумець я,
блазень і покидьок
Торкнувся на мить чистоти
Її замарав.
І не став сам чистіший
Об мене забруднена ти
Куди я поліз із душею кривавою?
На що сподівався? Чому?
Лишив по собі незагоєну рану
Створив поміж нами стіну
І вже не златається
Вже не загоїться
І будемо жити оттак
І є лише час.
Він неспішно підлікує́
Від дурощів нас
І від ран.
