|
Потятком* випурхує лагідно з уст
не лайки брудний і колючий устюк,
не стежка до чорта, не «цур!» і не «дзусь!»,
а мирне, одвічне, збентежене «ТЮ!».
Чи подив, чи посміх – усе в нім не зле,
зневіра чи прикрість – м’які по життю.
Бере і веде за правицю, на злет
рідненьке і дещо розгублене «ТЮ...».
Витьохкує млосно верткий перикард,
хоч палець танцює на скроні «тю-тю!», –
то пульс розколошкує, парить парка,
зринаючи в тямі, хвилююче «ТЮ»!
Але при нужді «тю на тебе!» впаде,
як медом занадто заправиш кутю.**
Тверде, загартоване, ніби кадет,
по тімені гупне ошкірене «ТЮ!».
Моє і твоє, суто наше слівце –
не мокша, не лях (поготів – «ататюрк»).
Зберігши в собі колорит і акцент,
підморгує сотник на прізвисько «ТЮ».
До –цільне; до –ступне; до –зоване; до...
мурах пробирає; доладний костюм
для думки; стрімке, мов прийом тхеквондо,
вистрілює, простір впокорює «ТЮ!».
Несхопне для тюнінгів і тюхтіїв,
чіпке та уїдливе, ніби тютюн,
заразне, дотепне. Той знає, хто їв,
безмежжя смаків, що таїть в собі «ТЮ».
Живе не в тюках і не в тюбиках, а
у мові тютюнників та кокотюх,
задосить велике, аби закохать
вкраїнця в сакральні дві літери: «ТЮ».
* потя, потятко – пташеня;
** алюзія на фразеологізм «передати куті меду» – перебільшувати, перевищувати міру.
© Сашко Обрій.
ID:
799639
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 17.07.2018 15:32:13
© дата внесення змiн: 17.07.2018 15:32:26
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
