Тьма насувалася... Туман
Клубився мляво сивиною
І наче... Наче огортав,
Усе ховаючи, собою,
Було так лячно, тихо так,
В мовчанні ночі причаїлось,
Щось, що навіювало страх,
В тривозі відчаю, гнітило...
Ліс мов насупився увесь
Й чекав чогось та знав, що буде,
Враз віття хруснуло! І десь
Забили крила й у відлунні
Пугач нестерпно прокричав,
Злетів сполохано та й згинув,
Я зупинятися не став,
Не йшов, а біг... Не біг... Ні, линув!
Вдарявся, падав, знов вставав,
Не обертаючись нітрохи,
У спину дихав дикий жах,
Аж раптом... Раптом... Світло, в очі!
І я проснувся, вже й не спав,
Вдивлявся з радістю, у сонце...