Сонце сходить і заходить,-
день за днем минає...
Щось приходить,щось відходить,
та й смуток буває...
Я живу в своїй країні,
ніби й не боюся...
Та буває в самотині,
як верба хилюся...
Часом смуток налягає,
нема сили дихать...
І ніщо не помагає,
аж хочеться вити...
А ще душу мою й тіло
болячки обсіли...
Косо-криво,чорно-біло,-
все посутеніло...
У такі страшні хвилини
я Богу молюся...
І хрестю себе, й хатину,
ще й води нап"юся...
В голові думки витають,
буває й пророчі...
І сумую, і журюся,
й плачуть бува очі...
Всяк в житті моїм буває,-
успіхи й невдачі...
Бережу усе,що маю,
доки бачать очі...
Є ще в серці сподівання,
а в душі тривога...
Відпливло давно кохання
від мого порога...
І куди воно поділось,
я й сама не знаю...
Десь від мене заховалось,
я вже й не шукаю...
Не все зникло,щось лишилось,
я це відчуваю...
І в душі знов відновились,-
краплі сподівання...
Вже й втрачати не боюся,
бережу,що маю...
Білим світом любуюся
і відпочиваю...
Бог із неба усе бачить,
і всім помагає...
Як добром усе укрити,
то й душа співає...
Сонце сходить і заходить,
день за днем минає...
Там де Правда світом править,-
смуток відступає...
