Ти хапаєш стаканного вбивцю
і ковтаєш ковток за ковтком.
Навкруги вже приємніші лиця
і проблеми відпали цілком.
Нікотин потрапляє у вени,
видихаєш усе загалом.
Не на стільки погано і смутно,
сумувати тобі стає влом.
Тобі легко зайдуть усі теми,
про політику, секс чи угар.
Всередині здалека щось шепче,
совість то є прокляття, не дар.
Ти захочеш змінитись і вийти,
розпочати все заново, знов.
І уява малює малюнки,
від захоплення аж стигне кров.
Не існує простої дороги,
кожен крок-семитонний удар.
Та коли ти пройдеш цю стежину,
то пізнаєш життя що не мав.
