я вільна боже боже вільна я
пожежа зрунувала нашу вежу
чим і щаслива – врешті нічия
лежу одна й нікому не належу
було липнево липово було
прогнило небо нібито ніколи
так сильно не пашіло синє тло –
панно палало лавою розколин
сама підчас гнівила небеса
тому що і залізо має втому
писала і з щеня ростила пса
той біль що до оскоми вив – додому
на дно того свавільного “воно”
де з плоті й крові убрана в одежу
я знову – я не клон у кімоно
межу пройшла уяви не бентежу
сльозам не вір не пнися у сезам
стираю хвіст округлюючи кому
своє перо дарую чудесам
себе саму – ніколи і нікому!
