Сон не йде, і на думку нічого уже не спадає.
А поснуло ж усе вже: і радість, і листя, й блакить.
Знов запізно осінній цей день проводжаю,
Знов не спиться, і вітер, здається, не спить.
Ніби болю порвати нитки не вдалося,
А чомусь огортає така вже осіння печаль,
Ніби осінь мені повплітала в волосся
Весь свій сум, весь свій лагідний сонячний жаль.
Ось вона заблищить лиш на хвильку очима
У вікні, і втече, мов розгублена пані, в сади.
А мені все здається, що плаче вона під дверима,
Видихаючи з сірих легень оксамитовий дим.
Я не сплю. Я чомусь досі спати не хочу.
І не давить тягар цих нестерпних безсонних годин.
Я підходжу до свого вікна і нестримно шепочу:
"Зупинися, прошу, моя осінь, не йди..."