І дня чомусь уже так мало,
Й в холодній темряві своїй,
Злодійка-ніч, здається, вкрала
Вечірній обрій... У пітьмі
Сховавши злóто горизонту,
Коли чарівний небокрай,
Прощаючись так довго з сонцем,
Манив до себе й не пускав,
Даруючи нам всім утіху,
Вдивлятись й бачити красу...
Тепер ж проміння дивосвіту,
В осінню, пізню пóру цю,
Змінила вкотре влада ночі,
Покраявши на власний лад
Пресвітлий день... З всіє мочі,
Спішить у зиму листопад...
