Немає печалі, що літо відходить
і осінь тужлива стоїть на підході,
що ра́нки холодні зміняють світанки,
в яких я для тебе всього лиш коханка,
що швидко одя́гнеться і пі́де у світ,
ну, а по́ки з тобою у ліжку ще спить.
Лежить поруч серця, зігріває сліди,
якими посипав натхненно так ти
десь тут по́між грудей і там по́між ребе́р,
тож як бути з цим фактом спокійно тепер,
як у очі дивитись, ходити на люд,
коли ти розтаврована ним звідусюд?
Та й жа́лю немає, що і осінь пройде,
зима увірве́ться у життя молоде,
у ко́су збиратиме ку́черів ни́тки
і білі сніжинки вже стануть за свідків
тих но́чей шалених до са́мого ранку,
в яких я для тебе ще й досі коханка.
П.С: яскрамим доповнення до твору є сюрреалістична картина французького художника Jean-Marie Poumeyrol (Жан-Мари Пумейроль).
спочатку здивувались, потім засоромились, потім подякували, посмакувавши вірш про любов і розбите серце і на закінчення подарували квітку - правильно розшифрувала вашу емодзі азбуку?