НЕ для того мати сина народила,
Щоб біда кривава його погубила.
Не для того йому життя дарувала,
Щоб могилу в полі мати доглядала.
Волошкові очі дала мати сину,
Посмішку чудову і орлину силу.
Дала ясний розум і веселу вдачу,
А тепер, сердешна, слізоньками плаче.
Плаче сива ненька, рида бідолаха.
Що не дав Господь їй крила, як у птаха.
Вона б піднялася, удаль полетіла,
Крилами б своїми сина захистила…
А життя тривожне йде вперед роками.
Плакатиме мати темними ночами,
Радувати матір перестане сонце,
Не постука син її у хатнє віконце…
І гордися, мати, за героя-сина,
Ним буде пишаться ненька-Україна.