Не бігла, ні... Немов летіла,
Ледь-ледь торкаючись землі,
А руки... руки, наче крила,
Несли до щастя! Увесь світ,
Здавалось, був в її обіймах
І подих юної весни,
У ароматах першоцвіту,
Так ніжно вітром оповив,
Так приласкав, що вже й несила,
В полоні радості й бажань,
Не зачаровуватись дивом,
І захват, вирвавшись, піднявсь,
Злетівши криком, в піднебесся:
"Люблю! Люблю тебе весна!.."
