Семи незвіданих печалей,
Тужливо лине, сумом, спів...
Останній промінь над хатами,
Сховати вечір ще не смів...
Усе, в утомі, спочиває,
Усе готується до сну
І навіть птаха замовкає,
І де-не-де, лиш, чути ту,
Що проводжає миле сонце,
Коли чудесний небосхил,
Ледь багряніючи, не може
Вже вберегтися від обійм
Всепоглинаючої ночі...
Село ж, дрімаючи, не спить,
Нестерпним сумом серце крає,
Семи незвіданих печалей,
Такий тужливий, тихий спів...
