Попросила хмарка: " Вітре!
Понеси мене над світом!
Покажи усі простори,
Всі поля, ліси і гори!
Помандруємо разóм,
Цікавіш таки гуртóм!
Я й тобі в пригоді стану,
Примостишся, якось, гарно,
Відпочинеш і поспиш,
Сил набравшись, полетиш,
Ну і звісно, я з тобою!
То ж скажи, чи будем двоє
Споглядати білий світ?
Чи ж то сам ти по собі?"
Міркував недовго вітер:
"Ти, нема де правди діти,
Все до ладу так ведеш!
Наче й зовсім не знайдеш,
У словах твоїх омани,
Тут перечити не стану!
Тільки, ось у чім біда,
Ти ж така тут не одна,
Не мені тебе носити,
Серед неба, понад світом!
Воля, ось моя мета...
Прощавай!" – і враз пропав,
Спохмурніла сумом хмара,
Потемніла, заридала,
Так й подосі ніч і день,
Проливним реве дощем...