Весна...і тиха темна ніч,
Лиш місяць посміхається крізь штори...
і навіть вже ні в тому річ,
що так казково світять зорі..
На ній червона сукня в тон вину,
Він робить музику тихіше,
І не питайте вже чому
Їх очі сяють яскравіше..
Вони танцюють в такт сердцям,
він відчува її парфуми,
І пестить вже рука дівочий стан,
мішаються від щастя думи...
Цілуючи її п'янкі вуста,
Він помирає від бажання,
І під руками вже тремтить вона,
піддаючись цілком коханню...
Так, ніби зник весь світ, і лиш вони!
і сукня плавно падає додолу...
Цілує груди лагідно її,
Такі чарівні, молоді, казкові...
Бере її на руки і несе мов скарб
На ліжко, що сьогодні їх з'єднає...
Все більше пристрасті в його словах,
І під його руками вона тане...
Хоч перший він, та страху вже нема
Вона готова вже віддатися уся...
І біль солодкий тіло відчуває,
Та біль цей найсвятіше відчуття...
Він діє обережно, м'яко, ніжно,
Та згодом стримувати пристрасть нема сил!
О так...як добре..просто дивовижно...
Як довго він цього хотів...
Любити її всю і відчувати
Всім тілом, що вона твоя...
Себе в ній без останку розчиняти
Цілуючи божественні вуста...
Зітхання стихли в цю священну ніч,
Так хороше, що вже ні до розмови..
Вони кохалися...хіба не в тому річ,
що так казково їм світили зорі...