Був, справді, літній теплий день,
Усе довкола зеленіло
І серед радісних пісень
Пташок, ледь листячко шуміло,
В блакиті неба череда
Хмаринок, ніжно білих-білих,
Поволі мандрами неслась,
В далеку даль, десь, понад світом,
Здавалось, наче благодать
Лягла на тихе узбережжя,
Чудесним чином виграва,
У сяйві променів безмежжя,
Гойдалась хвильок бірюза,
Шукаючи піщаний берег
Та було чути раз-по-раз
Такий незвично пінний шепіт,
Що тамувалася душа,
Пізнавши, врешті, дивний спокій
І час уже не поспішав,
Щоб зупинитись хоч на трохи,
Все-все наповнилось, немов,
Блаженством чар тієї миті,
Та раптом... Раптом... Рознеслось,
В розкаті грому й блискавиці...
І враз замовкло... Й не було....
Мовчання тягісно гнітило...
Аж ось на все кругом лягло,
Укривши тьмою горя тіні,
Жахіття грізної біди!
І почалось... І місця мало
Лишилось втішеній землі!
І море, в бурі закипало....
І вже не хвилі, а вали,
Злітали вгору, з диким ревом,
І небо... Небо, у вогні,
Палахкотіло... Гострим лезом
Врізаючись, у хижу ніч!
І я стояв... Й усе не міг
Збагнути... Як же? Як це сталось?
Коли ж, нарешті, пробудивсь...
ID:
843371
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.07.2019 19:37:36
© дата внесення змiн: 28.07.2019 19:37:36
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|