Безсоння втому наганяє,
Як цвинтар музику сумну,
Заснути хочу, та немає
Чомусь ні спокою, ні сну.
Безмежність в’їдливої ночі
Застигла мов зловісна мить…
Я закриваю мовчки очі,
Життя проходить, час біжить…
Забув від нині я дорогу
У світ солодких мрій та снів,
Плекаючи в душі тривогу
Моїх непрощенних гріхів.
І може десь, по Божій волі,
Все ж висплюся я до схочу,
Й наперекір своєї долі
Закрию очі й замовчу.
І біль прийму… що ж, місця мало?
Чи я його ще не приймав?
Усяко було, все бувало –
Хто не грішив, той не прощав.
Не звинувачую нікого
Плекаючи ланцюг образ, -
Серед людей нема святого,
Серед святих – немає нас.
11.05.2014
