Переживши голод і страшенні муки
Не спочивши зовсім від біди й розлуки
Всі чекали дива, всі чекали щастя,
Але дочекались смерті та нещастя.
Не судилось людям трохи відпочити
Без війни й насильства, в спокою пожити,
Як страшна чума світ охопила
Війна Вітчизняна сонце погасила
Руйнували землю злі – окупанти,
Її захищали наші сержанти
Оборону тримали, цілий рік
І в Росію не пускали ворожий потік.
Велике горе на нас наступило
Про таке нікому певно і не снилось
Та війна йшла, війна все тривала
І все, що живе вона убивала.
Ах скільки цієї крові Скільки ще муки,
Пролити та витерпіти Україна мусить?
Скільки тих героїв, молодих солдатів
Полягли в могили за Вкраїну мати?
Скільки сліз материнських та сердець розбитих,
Втрачені надії і бажання жити.
Не сумуймо люди, за тими часами
Все, що мало статись, сталося вже з нами
Панщину, голод, війну пережили
Чого ж нам ще треба, щоб добре зажили?
Чого ж нам ще треба, чого ще чекати?
Чи не знайдеться такого, щоб народ підняти?
Щоб народ підняти і здобути волю,
Щоб нарешті Україна зажила в спокою.
Щоб не було банд і корупції злої,
Щоб українці не цурались мови своєї,
Щоб жили люди, як мають жити
І землю свою понад усе любити
Культуру і традиції свої величати,
За Україну горою стояти.
Любити, кохати та шанувати
Бо це наша ненька, бо це наша мати.
Тоді це сонце, що війна погасила,
Засвітиться ясно і Божа сила
Зішле нам ласку і благодать свою
І Україна заживе в спокою.
Посилання на відео вірша: https://www.youtube.com/watch?v=6HJNIq6aPFM
