Затихлий день безсило тягне ноги,
За попередником своїм у череді...
Мені ж бо снять пригоди і дороги,
Та інший хтось їх сходить, далебі…
Пошлю світам привіт свій недолугий,
І може десь озветься ехом біль…
Бо люди є, які несуть хоругви,
А є і ті, хто лиш розносить цвіль.
І хай горять у небайдужих очі,
Бо їм судилось завтра освітить.
Для тих, у кого серце не охоче,
Не спрагле і не грішне ні на мить.
А я прощу собі чергову слабкість,
Не всім дано… У всіх не забереш!
І відпущу за підвіконня затхлість,
Натомість ранок залетить. Авжеж!
У новім дні, немов у сукні новій,
Крутнусь і твердо покладу іти!
А раптом день з вчорашнім цей у змові,
То рину в сон, щоб марить про світи.
