Однакові, безликі манекени.
Однак усі є слуги Мельпомени,
І тиху пісню шепчемо журливу
Та у вогонь свій туги ллєм оливу.
На людях же під маскою усмішок
Закриті міцно, наче той горішок
І таємниця вічна - серцевина.
Солодка чи гірка, оця частина.
А на підмостках, може, у вітрині,
Можливо і в малесенькій рослині
Є інші - ті що рвуть шаблони,
Перетинають всі кордони.
І хоч у сітях плутаються часто,
А доля плине криво і смугасто,
Вони ще досі йдуть
Та знають свою путь,
Мету - зривати маски
І дочекатись казки,
Бо все навкруг вороже,
Вона лиш допоможе...
