Ми пам'ятаємо афганську ту війну,
І ті часи , що вже за горизонтом .
Війну , що в дім накликала біду,
Де сиві гори стали фронтом
Для наших юних хлопців – земляків
Веселих балагурів безтурботних
По суті ще вчорашніх школярів.
Хтось вирішив за них: « К войне пригодных»
І на падали на спаленій землі
Їх очі чуже небо закривало ,
Журавликами линули листи
В краї калинові до матінки , до мами…
А слідом прилітали і вони
До найдорожчої на світі хати
Святі їх душі поверталися з війни ,
Де їх чекала вже стужіла мати.
Тужили з нею трави і ліси, і зорі,
І вітер втішить матір намагався.
Вона ж зніміла у своєму горі
Кричало небо, білий світ хитався.
І син прийшов до неньки у вісні
Блакитні в нього очі і веселі:
«Зустрінемося , мамо, по весні,
Я білим птахом пролечу біля оселі»
З тих пір курличе журавлиний клин,
Коли над рідним краєм пролітає.
А той, журавлик, бачиш, її син
Він матір рідну із небес вітає
