В шумі нічного лісу,
Між скрипу старих дерев.
Молять очі з неба думу,
Щоб зняти з тиші - всяку тінь і крев.
Щоб хоч одну, хай загублену, дрімучу,
Та щоб корінилась й жалась - не по вітру
Щоб хай там її терен скверни чи болі зламу
Були багатші пустих антипських обіцянок.
Щоб з грудей, одну і всім відкриту,
Щоб до землі чи неба, без зол і пут
Назавжди й усім, в штиль і вітроломи
ЇЇ добра і любові було море
До останньої труби, чи болю чаш у тьму,
Хай мов як світла, камінню чи землі
Та щоб лиш з-за краю. з прірв вогню і ненависті в`язниць
Поживились її дорогоцінним плодом й збезнадієні титани.
