УТЬОС
Із трьох сторін обвітрена вітрами
Стоїть земля понад морем віками...
Живуть тут люди, виноград - росте...
Вельможів замок плющ покрив...Геть все...
Розступилися межі ясні,
Розгубилися промені-очі...
Дикий плющ поглина навесні:
Жагу ружі - тепленької ночі.
Щоб не пахла вона й не цвіла,
Оця! -Ружа! Й - кохання не знала...
Щоби плакала й долю кляла...
Стиха сльози собі - утирала...
Зеленіли берізки в гаю
І в парку - гомонілись з травою...
Ти, плющ! -Донечку, чуєш, мою!
Одиначку! -Мини - стороною!..
Залюбки розгойдалися хмари!..
Розгулявся - підтоптаний вітер!..
Ей! - Ви- гори! Ліси! І - дубрави!
Любить вас , мені, як - не хотіти?!
Ой, підкуй, же - козак з- під діброви
Білий кінь свій - в залізні підкови!
Ой, шануй, же - літа молодії! -
Щоб не вицвіли милої брови...
Засмутилася пишна калина...
Цвіту білого хтось - наглумився...
Причитає жона ще й дитина,
Муж і татко в горілці втопився...
05.08.1991р.