Я вже знаю, цей погляд,
Той дикий жар, що палить груди.
І неначе з вічності в сьогодні,
Знову, нічне повітря - пахне ртуттю.
Не раз падав від цих звірів,
І пам`ятаю, як обіцялась вічність,
Напевно, як на одну й на другу.
Та що одна, все ж однаково - не та
Я просто на час вперед себе згубив,
І ж чомусь, ніяк не міг назад вернутись.
Я не пам'ятаю, був там тремтливий голос
Чи ні, чи чому і як сплутались думки...
Та тепер, мені добре пам'ятають грім,
І дощ віршів тої тихої години
Коли серце відпускає,
А довіра серцю - не вмирає.
