В той час, коли зроблю останній подих -
Прощуся так одним коротким звітом
З сукупністю химер, персон і форми,
Яку колись я міг назвати "світом",
Коли за береги очей свідомість
Піде туди, де, може всім на диво,
Усе нове, забуте й тимчасове
На мить одну сплететься воєдино, -
Звелить життя, напевно, пригадати
Сльозу, яка в минулому запекло
Несла у сóбі поспіх покохати
Тебе, та інколи торкалась Пекла
Лишень відчувши, як думок позбувшись
Пливла, віддавшись лиш чуттям звіриним, -
Та прóйде все: зневіра й неминучість
І я пробачити тобі зумію.
Коли не зможу більше говорити,
Мій зір проявить звуки всі раптово,
Та їх зібравши й потім воплотившись
У голос твій, я буду жити знову, -
Текти в тобі, мов переливний дзвон,
А коли прийде страх, що кличе лиха,
Я вітром вуст твоїх торкнуся тихо -
І так скажу про те, що це - лиш сон.
