1.Збились якось лебеді з дороги
Та й забули про перестороги,
Опустились низько над землею,
Бо вважали вже її своєю.
Поспішали птахи до водиці,
Раптом… постріл пролунав з рушниці.
Стрепенулась, падає лебідка,
Зрозуміть не може, горе звідки.
2.Лебідь свої крила підставляє,
Він лебідку цю давно кохає,
Та слабіють швидко її крила,
Ось вона і очі вже закрила.
Впали вони вдвох на чисту воду,
Не продовжать більше свого роду…
І стікала кров на білі крила,
Поки їх обох вода накрила.
3.Не дісталось м’ясо лебедине
Мисливцю: він теж в воді загинув,
Залишив одну свою лебідку,
Сиротами стали його дітки.
Там, де лебідь зник в воді із нею,
Білі-білі зацвіли лілеї.
В лебедів ніколи не стріляйте,
Пісню лебедину не спиняйте!
Ганна Верес (Демиденко)
Дуже трепетно.Нащ сусід якось визволяв лебідку із рибальської сітки.І наступної весни лебеді робили вдячне коло над його хатою.Хоч його вже не було.Він помер.