День розсипався на скалки
І згорів у небесах.
Відьми, мавки і русалки
Десь блукають по лісах.
Зацілують спраглі губи,
Залоскочуть вщент під сміх.
Всі їх пестощі – то згуби,
Та принадний надто гріх.
Як доступна одаліска –
Тягне в шалу коловерть,
А в очах, що надто близько –
Чи кохання, а чи смерть.
Ваблять очі волошково
Ув обійми неземні –
Тільки пазурі раптово
Відчуваєш на спині...
Коли біль і трепет плоті
Й страх вже випиті до дна –
Розлякав всіх мавок потяг,
Що промчав з Яготина.
