Вітаю всіх друзів-медиків з їх професійним святом!
- Вона була лиш медсестра,
З ім’ям далекої княгині.
Про це згадав теж неспроста:
Без неї я б тоді загинув.
У тім запеклому бою
Відчув під серцем біль – це… рана.
Не був би з друзями в строю,
Життя б закінчилося рано…
Уже зліталось вороння,
Зловісно угорі кружляло.
Брела вже доля навмання –
Спасіння небо все ж… послало.
Казали, без ознак життя
Лежав, блідий і бездиханний.
І Богу навіть каяття
Уже приніс. Зате стихали
І вибухи, і стогін тих,
Хто вже прощався з білим світом.
Мене ж сестрі вдалось знайти
Й забрати в медчастину звідти.
Знайомство наше відбулось
Пізніш, коли прийшов до тями.
Й кохання, що з сердець лилось,
Несли б з тобою все життя ми.
Та не судилось… Бо війна…
Вона всі плани нам зламала.
Назвалась Ольгою сестра –
Таке ім'я прекрасне мала.
Як їй підходило оте
Просте ім'я слов’янське – Ольга.
В них вишня, як і в нас, цвіте,
Милує око тиха Волга.
Читала і думки мої,
Красива й горда, як княгиня,
В одному із тяжких боїв
Моя кохана теж… загине…
Та образ я її несу
Через усе життя тривожне.
Її нев’янучу красу
Вже порівнять ні з чим не можна.
А слово «Ольга» є святе…
(Назвав дочку ім’ям цим милим)
Ім'я не тільки в серці те,
Воно – і на її могилі…
Я кожен рік спішу туди
У день святої Перемоги,
З баклажки вип’ю там води,
Щоб загасить вогонь-тривогу.
Тіка здоров'я з кожним днем,
Та й досі пам'ять зберігає,
Як ми, такі щасливі, йдем
Перед тим боєм, ген, до гаю…
Там і похована вона,
Моя княгиня, юна Оля, -
І обзивається луна
У тім гаю й стиха над полем.
- Спішить життя моє, летить –
До фінішу не так далеко.
Так я й не стрів таку, як ти, -
Слова ці підхопив лелека
Й поніс на крилах до висот,
Намалював у небі коло.
Під ним темнів-синів лісок,
Я ж прочитав безсмертне «Оля».
Вона не тільки медсестра…
Ганна верес (Демиденко).
"Та не судилось… Бо війна… 
