Під похмурим предвічним небом
Десь далеко, ген за містом
Важка дорога й день пречистий
В серці розум - думками стомлений
Шука, чого й сам не знаю
В туман, по росі і в дощ
Оце, і свій стан душі послухаю,
Самотній, серед якихось, сотні прощ.
Іж нічого більш собі молити,
Пуста диво-краса, холодом горне,
Тиша, спокій і вітер з долини
Щось пророче та злегка зашепоче.
А ось й черешня, проникло зігріє
І бажанням всього піднесе догори.
Одну зірвати аж на серці миліє
Думка, от б її вберегти...
