Сьогодні рівно сорок років, як нестало В. Висоцького., тому не згадати про це не можна.
Він славу осідлав не з булавою,
Яку бояться часто випускать,
А словом смілим, піснею новою,
Обравши долю барда-співака.
Не зрадила його лише гітара,
Струна якої – голий його нерв,
Але вона ніколи не ридала,
А кликала вперед тебе й мене.
Так, Висоцький – поет надзвичайний,
В ньому бачимо барда й борця,
Тож сьогодні його величаєм!
Особлива є й дата ця.
Січень місяць. Число – двадцять п’яте.
День, коли народилася й я.
Тож для мене подвійне це свято,
Котре тішить мене й звеселя.
Так, Висоцького люди цінують!
Не обмовилась я і про час:
Він не може лишитись в минулім,
А живе і тепер серед нас.
У піснях, котрі серце тривожать,
Зерна правди – у кожнім вірші,
Баритон його сплутать не можна,
Слово сміле – бальзам для душі!
Уже ж 40, а ніби учора
«Місце зустрічі ще призначав».
Може, й був у житті він актором –
Правду ж «матку» рубав із плеча!
40 років, як барда не стало,
Чорна дата хвилює серця.
Його ж голос, міцніший від сталі,
Будить в кожному з нас він борця
За ту правду, що Раша приспала,
У майбутнє він кличе і нас
Проти тих, що на нас напали.
Він за вільний і Крим, і Донбас!
18.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
