Із небесних шляхів далеких
Поверталися знов лелеки,
Поспішали-пливли додому
Дуже високо й… по одному.
Я ж дивлюсь зі свого порога,
Зустрічаю гостей з дороги:
Ми з весною їх зачекались…
Та лелеки, мабуть, злякались,
Бо не сіли в гніздо, лелече…
Падав вечір мені на плечі,
Сиротливо дивились очі:
«Ви куди отак, проти ночі?»
І розтав у повітрі голос…
Стало чомусь і глухо, й голо…
«Хто посмів тих птахів злякати,
Що минули гніздо на хаті?»
Кину погляд на хату, стіни:
«Що як раптом і дім спустіє?..»
Те гніздо – то лелеча хата,
Може, треба тут не зітхати,
Може, треба себе змінити,
Як несила лелек спинити?
«Чом лелеки в гніздо не сіли?» –
Сумно вторили хати стіни…
16.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
Певно так! 
Може, треба тут не зітхати, Може, треба себе змінити, Як несила лелек спинити? 
Дореснета риторичне запитання, землячко))) 
